Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей).

Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов’янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов’язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.

Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру (!), тому й маса особин, що народжуються, вища. За М. Ф. Шеметковим (1991 p.), робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки — 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець. Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни. Довжина хоботка — 5,9—6,3 мм, ширина третього тергіта — 4,8—5,2 мм, кубітальний індекс — 1,4—1,9, дискоїдальне зміщення негативне. Печатка меду виключно біла (“суха”) . Стільники будують високоякісні, без воскових перемичок. Гнізда прополісують слабо. Породною особливістю є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім’ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника. Будучи агресивними, все ж свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо. Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6—7 місяців. Породною особливістю, яку відзначають сучасні дослідники, є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам. Проте на початку століття ряд авторів вказували на спустошення пасік у селянських господарствах саме від гнильцю. Про це повідомляв, наприклад, вчитель Т. Нестерук (1911 р.) при описі стану бджільництва в Овруцькому повіті Волинської губернії. Весняний розвиток бджолині сім’ї розпочинають пізніше від інших порід, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об’єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім’ї. Вивести її з такого стану, застосовуючи сучасні протиройові заходи, неможливо. Це можна зробити лише тоді (І. Г. Багрій, В. Д. Броварський, 1995), коли вийде рій-первак і пасічник знищить усі маточники (крім одного), або із настанням інтенсивного медозбору (3—3,5 кг за добу). Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку — 1500—2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої заміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко. Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав’я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам. Медова продуктивність сім’ї поліських бджіл досягає 70 кг. Вивчення біологічних та господарськи корисних ознак поліських бджіл України, їх випробування порівняно з іншими породами проводилось колишньою Українською дослідною станцією бджільництва в 1964—1972 pp. (А. І. Іванченко, В. І. Чаркіна, П. Г. Зубко, М. А. Бабич). Ще за часів Радянського Союзу у середньому від бджолосім’ї пасіки колгоспу ім. Кірова Сарненського району Рівненської області одержували по 30— 34 кг валового меду і 0,3—0,47 кг воску. Тоді ж результати трирічного породовипробування в умовах радгоспу “Комсомолець Полісся” Чорнобильського району Київської області показали деяку перевагу поліських бджіл за валовим збором меду від бджолосім’ї (26,7 кг) над карпатськими (23,4 кг) і сірими гірськими кавказькими (26,6 кг), воскопродуктивність становила відповідно 0,23, 0,33 і 0,19 кг. Поліські бджоли мали кращі показники зимостійкості (відхід у підмор, опоношування гнізд) і нарощування розплоду після періоду спокою. За зимовим споживанням кормів породи характеризувались однаковими результатами. Колишньою Українською дослідною станцією бджільництва виведено дві лінії поліських бджіл, які були передані для розведення у північні райони вищезгаданих областей України (В. Д. Броварський, І. Г. Багрій, 1995). Для поліпшення господарськи корисних ознак використовується генетичний фонд карпатської породи бджіл. У державному масштабі селекційну роботу координує Науково-виробничий селекційний та навчальний центр. М. Ф. Шеметков (1987 р.) вважає, що темні лісові (поліські) бджоли перебувають на межі повного зникнення в результаті завозу інших порід бджіл і безконтрольного їх використання в напрямах поглинального схрещування. Однак, зважаючи на пристосованість до природно-кліматичних умов Полісся і ряд виключно господарськи корисних ознак (висока яйценоскість маток, ефективність монофлорного медозбору, умілого використання взятку з із гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав’я, малини, ожини, високоякісна воскопродуктивність, стійкість в умовах тривалого безоблітного зимового періоду до ряду захворювань), вони становлять значний інтерес для селекціонерів, поліських пасічників та любителів цієї породи. На Житомирщині створюють Центр із відродження унікальних поліських темних лісових бджіл. Про це в коментарі кореспондентові Укрінформу повідомив доктор ветеринарних наук, директор Національного наукового центру “Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича” Олександр Галатюк. «Наш інститут розпочав роботу з відродження цієї породи, тому що темна лісова бджола втрачена в Європі. Провідні європейські науковці також зацікавилися цією темою та вивчають її. Навіть постало питання про те, якщо буде створено таку пасіку, то її включать до європейського реєстру, і, можливо, виділять фінансування», – зазначив Галатюк О. Він розповів, що це буде пасіка з племінного розведення щонайменше на 500 бджолосімей, яка слугуватиме виключно справі розведення саме поліської темної бджоли. «Наша поліська…, карпатська й українська степова – це три прекрасні бджолині породи, і ми пишаємося з того, що вони у нас є», – підкреслив науковець. Принагідно він зазначив, що Україна посідає п’яте місце в світі після Китаю, Аргентини, Індії та США за якістю меду і водночас перше в Європі, адже “таких ароматів і різноманіття меду ніде більше немає”.

Відповідно до плану породного районування затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України “Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва” від 20 вересня 2000 року за № 184/82 чистопорідне розведення бджіл Поліської породи відбувається в західних та північних областях України, а саме в Волинській, Рівненській, Житомирський, Київській, Чернігівській та Сумській областях. Крім того у вказаних регіонах дозволено розводити та утримувати бджіл Карпатської та Української степової порід.

Статтю підготовлено по матеріалах веб-сайту “Форум на точку”

[contact-form-7 404 "Not Found"]